Геополітика України: історія і сучасність

Взаємини східнослов’янських племен у процесі творення Руської держави: геополітичні аспекти

Сергій Федака — 2024-11-26

Утворенню держави Русь передував ряд племінних княжінь на її території. На початку ІХ ст. племінні княжіння виникають одночасно практично по всьому слов’янському ареалу. Об’єднання “літописних племен” в єдину державу відбувалося через механізми конфедерації. Спершу на зламi VIII-ІХ ст. остаточно оформилося п’ять великих племiнних об’єднань. Особливе значення у формуванні давньоруського населення мали переселенці з Дунаю. Саме ці праукраїнські племена зробили чи не найбільший внесок у формування вітчизняного фольклору. З самого початку ці п’ять угруповань було втягнуто в активну торгiвлю з арабським свiтом. Держава Русь постала з бойового побратимства “полян, дулібів і древлян” (Т. Шевченко) і алано-булгарських русів.

Системні загрози для безпеки, стійкості та виживання країни в умовах російсько-української війни

Іван Черленяк — 2024-12-11

У статті розглянуто нові напрями створення, вдосконалення механізмів та чинників посилення державної безпеки, формування умов стійкості та виживання України засобами публічного управління з урахуванням прогалин та недоробок, які виявила сучасна російсько-українська війна. Актуалізуються проблеми популізму і корупції як системних загроз для безпеки, стійкості та виживання України. Здійснено спробу аналітичного моделювання системотвірних компонент стійкості та резильєнтності України в умовах воєнного часу крізь призму доктрини тотальної оборони і концепції суспільної самоорганізації.

Досліджено бар’єри та складності підготовки системи публічної влади України до ефективного управління опором загрозам війни високої інтенсивності. Встановлено, що як система організації державного управління національною безпекою та обороною, так і законодавче та нормативно-правове забезпечення підготовки військового та промислового потенціалу країни не відповідали рівню загроз, сформованим військово-політичним керівництвом РФ у 2021 р. та особливо в січні–лютому 2022 р. Обґрунтовано, що в умовах позиційної війни високої інтенсивності ефективне державне управління повинно базуватися на концепції резильєнтності, системно пов’язаній з доктриною тотальної оборони України.

План перемоги Зеленського: перші рефлексії

Ігор Тодоров — 2024-12-11

У статті розкрито зміст та перші реакції на План перемоги Президента України В. Зеленського. Це дослідження акцентує на необхідності міжнародної підтримки України в контексті російської агресії, яка суттєво змінила глобальну безпекову систему. Проаналізований «План перемоги» Президента В. Зеленського розглядається як стратегія для забезпечення національної безпеки України та стримування Росії, що вимагає як політичної, так і військової рішучості з боку колективного Заходу. Зроблений огляд основних пунктів Плану перемоги. Зокрема йдеться про інтеграцію України до НАТО, розширення оборонного потенціалу, стримування російської агресії через економічні та військові санкції, захист стратегічних ресурсів та залучення союзників до повоєнного відновлення.

Розглянуто реакцію Росії та Заходу на План перемоги. Продемонстровано активну підтримку Плану з боку Європейського Союзу та окремих його членів, наголошуючи на його важливості для регіональної стабільності. Водночас США демонструють стриманість, побоюючись ескалації. Росія розглядає План як загрозу і можливий фактор залучення НАТО в конфлікт. Україна продовжує наполягати на посиленні підтримки, адже лише це може забезпечити її перемогу й стабільність у регіоні, попереджаючи заморожування конфлікту на зразок арабо-ізраїльського.

Перспективи розпаду Росії в умовах глобальних викликів

Леонід Чупрій — 2024-12-11

У статті розглядаються перспективи розпаду Росії в умовах сучасних глобальних викликів. Акцентується увага на ключових причинах, які можуть привести до послаблення чи розпаду російської імперії, серед яких слід виділити: відсутність чіткої мети і стратегії розвитку; відсутність єдності і спільних цінностей народів, що проживають на території Росії; надмірна централізованість влади та крихкість управлінської системи; посилення економічних проблем, зростання економічної прірви між регіонами; різноманітність та різнонаправленість ідентичностей; відсутність верховенства права, порушення прав і свобод людини і громадянина, прав етнічних груп тощо; відсутність прагнення до інновацій та модернізації; перспективи посилення процесів регіоналізації; моральна, духовна аномія, яка охопила всі сфери життя російського суспільства; поширення ресентименту. Зокрема вказується, що в тоталітарних та авторитарних державах, що найбільш наочно можна спостерігати на прикладі сучасної Північної Кореї чи Російської Федерації, людина стає чистим продуктом соціальних маніпулятивних технологій і насамперед масованої державної пропаганди, яка свідомо у населення формує ресентимент – викривлену та перекручену картину дійсності. Також насаджується образ зовнішніх ворогів, зокрема для росіян це українці та мешканці західних країн, які і винні у всіх бідах. Підкреслюється, що викривлена картина світу не може бути довговічною, оскільки заперечує істинну реальність, призводить до підриву економічного і політичного благополуччя Росії заради створення химерних ідеалів, віри у власну незламну силу і могутність, що не відповідає дійсності. Відмова від реальності, дефактуалізація в Росії входить у стадію саморуйнування держави і суспільства і може бути зупинена тільки масовим прозрінням російського суспільства внаслідок падіння путінського режиму, жорсткої економічної кризи чи програшу у війні. Відтак крах російської неоімперії неминучий, постає тільки питання часу.

Співпраця з міжнародними організаціями як партнерами у сфері національної безпеки

Олена Кравченко — 2024-12-11

Статтю присвячено аналізу співпраці з міжнародними організаціями як партнерами України у сфері національної безпеки. Виявлено, що в результаті такої співпраці міжнародна допомога, зокрема гуманітарна, фінансова та технічна, відіграє ключову роль у зміцненні обороноздатності, відновленні інфраструктури та стабілізації фінансової ситуації в Україні. Співпраця з міжнародними організаціями, такими, як НАТО, Європейський Союз і Міжнародний валютний фонд, забезпечує значну підтримку і сприяє довгостроковому розвитку країни. Однак існують проблеми, пов’язані з недостатньою ефективністю деяких механізмів міжнародної допомоги, що потребує подальшого аналізу та удосконалення. Подальші дослідження повинні зосередитися на оцінці ефективності допомоги, ролі міжнародних організацій та нових моделях співпраці для покращення механізмів підтримки у кризових умовах зокрема в умовах повномасштабної війни.

Повернення мігрантів — питання національної безпеки України

Іван Артьомов — 2024-12-11

Російська агресія проти України спричинила зміни міграційної ситуації не лише в Україні, а і в Європі та світі. За даними НБУ, міграція у травні-червні 2024 р. значно активізувалася і станом на червень становила 6,6 млн. осіб.

У статті проаналізовано проблеми, пов’язані з впливом міграції з України в першу чергу на реалізацію мобілізаційних заходів в умовах війни, демографічну ситуацію та повоєнне відновлення України.

Обгрунтовано необхідність розроблення та прийняття термінових заходів з урахуванням резолюції ПАРЄ «Терміновий заклик до Європи та її партнерів», прийнятої у червні 2024 р.

Зроблено висновок, що повернення біженців війни – це рушійний чинник мінімізації існуючих викликів для України, і для цього необхідна чітко спланована, скоординована робота як органів державної влади України, так і регіональних структур із створення сприятливих умов для вирішення цієї надважливої проблеми. Наведено базові положення Стратегії демографічного розвитку України до 2040 року.

Політичні сили Словаччини в контексті ставлення до російсько-української війни

Григорій Месєжніков — 2024-12-11

Тотальна війна проти України, розв'язана Росією, кардинально змінила геополітичну ситуацію у Східній та Центральній Європі. Вона з безпрецедентною силою вплинула на відносини між Заходом і Росією, а також на взаємодію України із зовнішнім світом, на відносини Української держави з її найближчими сусідами та більш віддаленими союзниками і партнерами.

Для України сьогодні доленосним питанням є її виживання як незалежної демократичної держави, збереження українців як окремої етнонаціональної спільноти та розвиток української політичної нації як основи незалежної української державності. Україна майже три роки протистоїть російській агресії, а Збройні сили України ведуть боротьбу за звільнення частини суверенної території країни, яка після лютого 2022 року опинилася під контролем російських окупантів.

У досягненні стратегічних цілей у боротьбі з російською агресією Україну суттєво підтримують партнери та союзники, які надають їй різноманітну допомогу (політичну, дипломатичну, економічну, військову та гуманітарну). Кардинальне значення матиме також їхня допомога у практичній реалізації намірів України стати частиною інтеграційних структур демократичного Заходу.

Словаччина, як сусідня з Україною держава, член ЄС і НАТО, опинилася в центрі подій, пов'язаних з вищезазначеними проблемами. У 2022-2023 роках завдяки позиції та практичним крокам урядів Едуарда Гегера та Людовіта Одора, а також президента Зузани Чапутової, Словаччина стала одним з найактивніших прихильників України, зайняла місце на «правильному боці історії». Після парламентських виборів у вересні 2023 року та президентських виборів у квітні 2024 року ситуація змінилася. Хоча Словаччина залишається на позиції прихильника України, однак про беззастережну підтримку, характерну для періоду попереднього уряду, вже не йдеться – ні в політичному, ні в практичному плані, хоча активні дипломатичні відносини на міжурядовому рівнів зберігаються.

Статтю присвячено аналізу ситуації та перспектив розвитку у двох аспектах, пов'язаних зі ставленням Словаччини до України в контексті триваючої російської агресії.

Перший – це загальне питання словацько-українських двосторонніх відносин, їхній розвиток до цього часу та перспективи. Другий – підхід словацьких політичних гравців до України та словацько-українських відносин.

Роль дипломатичної стратегії України в умовах глобальних трансформацій: пошук ефективних інструментів взаємодії

Олена Войтюк — 2024-12-11

У статті проаналізовано роль дипломатичної стратегії України в умовах сучасних глобальних трансформацій, зокрема геополітичної нестабільності, економічної глобалізації та технологічних змін. З’ясовано, які інструменти сучасної дипломатії можуть бути використані для ефективної взаємодії з міжнародними партнерами. Виокремлено такі форми інноваційних інструментів, як: цифрова дипломатія, публічна дипломатія, наукова дипломатія, діаспоральна дипломатія, воєнна дипломатія, багатостороння дипломатія та участь у глобальних безпекових й економічних ініціативах. Обґрунтовано необхідність адаптації дипломатичної стратегії України до сучасних реалій та активне використання інноваційних підходів для досягнення національних інтересів.

Глобальна регіоналізація у ХХІ столітті

Алла Гірман — 2024-12-11

Статтю присвячено трансформації регіональних процесів. Автор обгрунтовує думку про перехід до відкритої моделі регіоналізму. Йдеться про формування мережевої регіональної багатополярності. Відповідно спостерігається як кількісне зростання регіональних інтеграційних об'єднань, так і якісні зміни у характері розвитку інтеграційних ініціатив. Ці фундаментальні зміни зумовлено однією з провідних тенденцій сучасного розвитку – глобалізацією, що веде до трансформації просторових координат світової політики та зміни геополітичного ландшафту світової системи ХХІ століття.

Відповідно поступово формується теоретичний підхід до аналізу феномену глобальної регіоналізації. Пропонується визначати цей феномен як внутрішню структуризацію простору міжнародних відносин, в якому Інтернет та мережевий принцип взаємодії є умовами для оптимального розвитку глобальної регіоналізації найбільш адекватного процесу змістового наповнення просторової форми міжнародних відносин XXI століття.

Наразі глобальна регіоналізація являє собою нове покоління регіоналізації і може бути визначена як об'єктивний процес сучасного світового розвитку, спрямований на формування регіональних просторів з урахуванням глобального політичного контексту. Цей процес має багаторівневу природу, наслідком чого є різноманітність інтеграційних форм, що створюються (від субрегіональних організацій до трансрегіональних структур і навіть взаємодій на цивілізаційному рівні). Поряд із традиційними учасниками інтеграційних процесів – національними державами, у процесі глобальної регіоналізації беруть участь і недержавні актори, що дозволяє спрямовувати інтеграційні процеси не лише «згори», а й «знизу». Тож процес регіоналізації в умовах глобалізації включає серйозну «неформальну компоненту», а саме структури громадянського суспільства, соціальних інститутів, бізнесу. Отже, специфічною рисою глобальної регіоналізації є її комплексний характер, що включає сукупність взаємозв'язків між елементами регіональної або глобальної системи: політичні, економічні, соціальні, культурні, інформаційні, екологічні тощо.

Роль США у питанні закриття Чорнобильської АЕС: допомога чи тиск?

Віктор Пашков — 2024-12-11

У статті висвітлено політичний вимір проблеми закриття Чорнобильської АЕС, а саме підштовхування українського уряду до цього кроку з боку США. Детально розкриваються мотиви та інтереси адміністрації Б. Клінтона, пов’язані з наданням допомоги у подоланні наслідків аварії на ЧАЕС і закритті станції. З’ясовано, що адміністрація Л. Кучми на переговорах із західними партнерами обрала стратегію затягування часу, прагнучи отримати якомога кращі умови. Українська сторона вимагала надання економічної та технічної допомоги, компенсації за втрату потужностей, а також західних інвестицій в енергетичну галузь.

У підсумку, не отримавши чітких зобов’язань щодо іноземних інвестицій і компенсацій, Україна під тиском Вашингтона була змушена ухвалити рішення про закриття ЧАЕС у грудні 2000 р.

Успішна інтеграція Ірландії до ЄС: актуальність для України

Маріанна Марусинець — 2024-12-11

У статті проаналізовано основні тенденції розвитку і трансформації двосторонніх відносин між Республікою Ірландія та ЄС. Показано, що у 1973 р. Республіка Ірландія приєдналася до ЄЕС (європейське економічне співтовариство), яке у 1993 р. трансформувалося у Європейський Союз (ЄС) у рамках першого в історії розширення проєкту європейської інтеграції. У 2023 р. Республіка Ірландія відзначила п’ятдесят років членства у ЄС, яке серйозно змінило країну. Сьогодні за всіма критеріями Республіка Ірландія радикально відрізняється від країни, якою була на момент вступу до ЄС.

Встановлено, що в економічному відношенні у 1973 р. Республіка Ірландія була найбіднішою державою-членом ЄС із сільськогосподарською економікою, відстаючи від інших держав-членів, які мали більш розвинену індустріальну економіку. Обґрунтовано, що завдяки значному притоку регіональних та структурних фондів ЄС, а також переходу до цифрових технологій та фінансових послуг Республіка Ірландія сьогодні має процвітаючу економіку. Фактично, незважаючи на пандемію COVID-19, Ірландія була єдиною країною-членом ЄС, що продемонструвала економічне зростання у 2020 р., і в новому семирічному бюджетному циклі ЄС (2021-2027 рр.) стала чистим платником, а не чистим бенефіціаром фінансових трансфертів ЄС.

Багато в чому завдяки членству в ЄС Республіка Ірландія почала відігравати помітну роль у ЄС, яка набагато переважує її невеликий розмір. Фактично після Брекзиту Ірландія перетворилася на центр прийняття рішень ЄС, і сьогодні, незважаючи на невелике населення, що становить близько 5 млн. чол., країна займає ключові пости в інститутах ЄС. Обґрунтовано, що розвиток Республіки Ірландія в ЄС є прикладом того, як європейська інтеграція може трансформувати країну і сприяти коригуванню соціально-правових норм, зокрема в чутливих етичних сферах. Історія успіху Республіки Ірландія в ЄС, її економічне, політичне та соціально-правове зростання є свідченням сили європейської інтеграції та поясненням того, чому членство в ЄС, як і раніше, є бажаним для інших країн, які прагнуть до нього вступити. Інтеграція Республіки Ірландія до ЄС, її взаємодія з інституціями ЄС, а також шляхи вирішення багатьох важливих питань за допомогою ЄС є актуальними для України у контексті євроінтеграційних устремлінь нашої держави.

Іранська ядерна програма в системі геополітичних інтересів

Віталій Андрейко — 2024-12-11

У статті розглядається історичний контент іранської ядерної програми та позиції геополітичних акторів щодо неї. Наголошується, що зазначена програма в модерній формі, яка активно розвивається, викликає закономірні побоювання, а індикатори ядерної активності в Ірані стали гарячою темою на міжнародній арені. Іран, за версією багатьох аналітиків, може наблизитися до створення власної ядерної зброї. Цей факт вкрай негативно впливає не тільки на геополітичну ситуацію в близькосхідному регіоні, а й на глобальну міжнародну безпеку. Спільні зусилля міжнародної спільноти спрямовані на запобігання розповсюдженню ядерної зброї, тому контроль над ядерною програмою Ірану має велике значення. Крім цього, якщо Іран наблизиться до розробки ядерної зброї, це може спонукати інші країни зробити те ж саме, загрожуючи глобальній безпеці.

У рамках статті приділено увагу міжнародним угодам та дипломатичним зусиллям заради виконання Тегераном усіх умов та стандартів Міжнародного агентства з атомної енергії.

Трансформація іміджу України у масмедійному просторі Королівства Іспанія в період «гібридної» фази російсько-української війни (2014-лютий 2022 рр.)

Тетяна Ілюк — 2024-12-11

У статті проаналізовано імідж України на шпальтах провідних газет Королівства Іспанія в період «гібридної» фази війни Росії проти України. Досліджуються характеристики медіаобразу нашої держави з 2014 року по лютий 2022 року та простежено їх трансформацію. Визначено чинники, що впливали на формування іміджу України, та доведено, що війна стала каталізуючим фактором, що підвищив впізнаваність, привернувши увагу всієї світової спільноти і змінивши розуміння нас світом.

Політика Євросоюзу і Чеської Республіки щодо нелегальної міграції: порівняльний аналіз

Петро Токар — 2024-12-11

З огляду на мільйони біженців з України через російсько-українську війну, масштабна проблема нелегальної міграції у Європі стала однією з найважливіших та відчутних серед соціально-політичних викликів нашого часу. За оцінками експертів та компетентних органів країн - членів ЄС, щороку сотні тисяч нелегальних мігрантів намагаються проникнути на територію Європи, додатково створюючи величезне навантаження на приймаючі країни. Ця ситуація призводить до значних соціально-економічних та політичних наслідків для ЄС та окремих його держав-членів. Тому особливо важливими є питання безпеки, соціальної інтеграції та економічної стабільності найперше для Чехії, як однієї з країн-членів ЄС, яка чи не найбільше стикається з викликами нелегальної міграції, проте має свої специфічні підходи до вирішення цієї проблеми. Вивчення і порівняльний аналіз політики ЄС та ЧР щодо нелегальної міграції є важливим і актуальним для розуміння, як ці дві системи працюють разом та окремо у боротьбі з нелегальною міграцією.

Статтю присвячено аналізу актуальної проблеми нелегальної міграції та її впливу на соціально-економічну ситуацію як в ЄС загалом, так і в Чехії зокрема. Розглянуто успішні та негативні аспекти політики боротьби з нелегальною міграцією, економічні, соціальні та культурні наслідки цих процесів. Підкреслюється необхідність розроблення та реалізації ефективних стратегій для запобігання нелегальній міграції та забезпечення соціальної стабільності. Акцентовано на можливих рішеннях та стратегіях, спрямованих на розв’язання міграційної кризи, що відповідатимуть національним інтересам як ЄС, так і ЧР, з метою забезпечення їх економічного розвитку та соціальної гармонії.

Роль «м’якої сили» в публічній дипломаті Азербайджанської Республіки

Сабіна Шейдаєва — 2024-12-11

У статті висвітлено використання Азербайджаном публічної, освітньої та культурної дипломатії як ключових компонентів його міжнародної стратегії. Актуальність статті визначається зростаючою роллю культурної та освітньої дипломатії в глобалізованому світі, де країни активно конкурують за вплив та імідж. У контексті сучасних міжнародних викликів, таких, як політичні конфлікти та економічні кризи, Азербайджан прагне використовувати ці інструменти для зміцнення своїх позицій на світовій арені. Наголошено, як публічна дипломатія може сприяти формуванню позитивного сприйняття країни та розвитку стратегічних альянсів. Обгрунтовано необхідність адаптації зовнішньої політики до глобальних тенденцій, що робить дослідження важливим для науковців і практиків у сфері міжнародних відносин, зокрема й українських.

Лібералізація зовнішньоекономічної політики у забезпеченні економічної безпеки держави: перспективи післякризового відновлення

Галина Капленко — 2024-12-11

У статті на основі аналізу наслідків світової фінансово-економічної кризи початку ХХІ ст. визначено потенційні тенденції післякризового відновлення, що виникають у межах лібералізації зовнішньоекономічної політики у забезпеченні економічної безпеки держави. Розглянуто питання лібералізації зовнішньоекономічної політики в аспекті виникнення загроз та викликів економічній безпеці держави. Приділено увагу впливу інституційного аспекту на питання ефективного перерозподілу внутрішніх економічних ресурсів, формування нераціональної економічної структури, вирішення проблеми експортозалежності національних економік навіть за умов експортної орієнтації країн та їх участі у спрощенні процедур міжнародної торгівлі. Підкреслюється, що внаслідок розвитку кризи та під час виходу з неї урядові рішення у більшості випадків стосуються політики протекціонізму, які спрямовано на усунення негативних наслідків основних загроз економічній безпеці, що набувають особливої актуальності у період післякризового відновлення національної економіки. Аргументовано, що виправданість застосування політики протекціонізму та її наслідків належить до сфери інтересів виробників та власників, витрати яких є незначними порівняно з витратами держави внаслідок застосування жорстких методів тарифного регулювання, зниження ефективності національної економіки в цілому та окремих її галузей зокрема. Зроблено висновок, що безпосередній зв’язок зовнішньоекономічної політики і протекціонізму в умовах криз загострює проблему, пов’язану із подорожчанням імпорту внаслідок застосування тарифів, що призводить до загального підвищення цін на продукцію національних виробників при одночасному збереженні або навіть зростанні витрат на виробництво продукції.

Чинники та особливості моделі економічного розвитку в стратегії виходу з кризи (публікується англійською мовою)

Дмитро Вітер — 2024-12-11

У статті висвітлено ключові чинники посткризової стабілізації економіки України з точки зору сучасної ситуації. Аналіз чинників та особливостей моделі економічного розвитку в стратегії виходу з кризи показує, що економічні перспективи України, по суті, мають два основні напрями. Перший - це забезпечення цінової стабільності та зменшення ризику інфляційних сюрпризів; другий напрям, який сприятиме зростанню національної економіки, - це посилення пруденційного регулювання та нагляду, що допоможе створити більш стабільну та ефективну фінансову систему. Добре функціонуюча фінансова система допомагає економіці зростати, об'єднуючи та мобілізуючи заощадження, спрямовуючи кошти на інвестиції, забезпечуючи ліквідність та перерозподіляючи ризики. Фінансова система потребує регулювання, оскільки в умовах обмеженої відповідальності інтереси банків і банкірів можуть суттєво відрізнятися від інтересів суспільства в цілому. Макроекономічна стабільність сьогодні широко розглядається як постійна мета економічної політики. Вона включає в себе цінову стабільність і довгострокову фіскальну виваженість, а для залучення нового капіталу, підприємництва та інвестицій в інновації не потрібна проста універсальна формула для підвищення темпів зростання. Найбільш процвітаючі країни та країни з економікою, що швидко зростають, побудували міцні зв'язки зі світовою економікою та створили середовище, яке сприяло значному зростанню продуктивності праці та високим темпам інвестицій з внутрішніх та зовнішніх джерел. Економічне зростання відбувається в результаті збільшення кількості праці та капіталу, які використовуються у виробничому процесі, а також завдяки підвищенню продуктивності. Підвищення продуктивності, зрештою, є більш важливим для забезпечення сталого економічного зростання і може відбуватися в результаті поліпшення якості виробничих ресурсів. Існує низка важливих факторів, які потенційно можуть впливати на продуктивність і стале економічне зростання: робоча сила, капітальні інвестиції, продуктивність праці.

Інноваційно-фінансова складова стратегії розвитку компанії в умовах трансформаційних змін

Леся Газуда — 2024-12-11

У статті розглянуто особливості інноваційно-фінансової складової стратегії розвитку компанії та її формування. Проаналізовано окремі рекомендації щодо розробки інноваційно-фінансової складової стратегії та доцільність їх використання. Проаналізовано зв’язок між інноваціями та фінансуванням як фундаменту конкурентних переваг компанії. Зазначено, що інноваційно-фінансова складова стратегії розвитку компанії повинна базуватись на комплексному підході та стратегічному плануванні. Розглянуто венчурний капітал як один з підходів фінансування інноваційної діяльності компанії. Наголошено на важливості кваліфікації людського капіталу, особливо управлінського персоналу, здатного креативно мислити та, за необхідності, вивести компанію з кризового становища, акцентуючи увагу на впровадженні новітніх технологій у процес діяльність компанії. Вагомого значення в мінливих умовах воєнного стану, сучасних трансформаційних змін і непередбачуваних ситуацій набуває антикризова політика, зокрема диференціація джерел фінансування та використання новітніх технологій на всіх етапах задля підвищення результативності господарювання.

У процесі дослідження виявлено, що інноваційно-фінансову складову стратегії розвитку слід розглядати як ключову основу забезпечення конкурентних позицій компанії, її довгострокової результативності та прибутковості. Посилення інноваційно-фінансової складової стратегії розвитку компанії інтегрує використання нових технологій у підприємницьку діяльність, мінімізує фінансові ризики та покращує керування фінансами компанії з метою забезпечення збалансованого інноваційного розвитку. Розглянуто важливість розробки дієвої інноваційно-фінансової складової для стартапів, які найбільш схильні до ризику та з самого початку потребують значного фінансування. Критично важливими є інтеграція інноваційної та фінансової складових для підвищення адаптивності, гнучкості функціонування підприємства, можливості реагувати на глобальні зміни, не втрачаючи стійких лідируючих позицій на ринку.

Потенціал територіальних громад Закарпаття: емпіричний аналіз ефективності використання

Наталія Гапак — 2024-12-11

Здійснено оцінку потенціалу територіальних громад Закарпаття на основі аналізу результатів, проведених у рамках дослідження соціологічних інтерв’ю та анкетування з головами територіальних громад, за результатами якої до найпріоритетніших видів потенціалу громад віднесено природний, інвестиційний, підприємницький, інфраструктурний. Науково-інтелектуальний та інноваційний (залежать від наявності та розвитку інновацій, науки, тобто економіки знань), а також природний потенціал ТГ використовуються громадами найменш ефективно. Встановлено, що найважливішими в плані розвитку потенціалу громад є фінансовий, виробничий та інфраструктурний чинники.

Інклюзивна освіта як складова соціально-економічної політики держави

Михайло Газуда — 2024-12-11

У статті розглянуто підходи до формування соціально-економічної політики через призму обґрунтування її концептуальних основ, визначення ролі освітньої галузі соціальної інфраструктури у забезпеченні економічними знаннями всіх верств населення, і, як наслідок, формування комфортного середовища функціонування і розвитку суб’єктів господарювання, підвищення рівня життя та добробуту людей. Нині в Україні спостерігається зростання кількості дітей з особливими освітніми потребами, що актуалізує необхідність посиленої уваги до цієї проблематики, її розгляду не тільки з медичної точки зору, але й соціального й гуманістичного аспектів. Окреслено роль концепції розвитку інклюзивної освіти, метою якої є визначення пріоритетів державної політики у сфері освіти у напрямі забезпечення конституційних прав і державних гарантій дітям з особливими освітніми потребами та створення умов для вдосконалення системи освіти і соціальної реабілітації дітей з особливими освітніми потребами, зокрема інвалідністю, шляхом упровадження інноваційних технологій, інклюзивного навчання. Водночас важливою концептуальною основою інклюзивної освіти є формування нової філософії соціальної політики стосовно позитивного ставлення до дітей та осіб з порушеннями психофізичного розвитку та інвалідністю. При цьому необхідністю зумовлюється створення інклюзивно-ресурсних центрів – установ, що утворюються для забезпечення права осіб з особливими освітніми потребами на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти, в тому числі у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти та інших закладах освіти, які забезпечують здобуття освіти, шляхом проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку особи та забезпечення їх системного кваліфікованого супроводу. Зазначимо, що провадження діяльності інклюзивно-ресурсних центрів можливе тільки за наявності коштів та дій, спрямованих на їх використання в установленому порядку за цільовим призначенням. При цьому джерелами фінансування інклюзивно-ресурсних центрів є кошти засновника, благодійні пожертви юридичних та фізичних осіб, інші джерела, не заборонені законодавством, у тому числі кошти, одержані за надання додаткових освітніх та інших платних послуг, гранти, дарунки, інші надходження, одержані від юридичних та фізичних осіб. Виявлено, що фінансово-господарська діяльність інклюзивно-ресурсних центрів є багатоаспектною, потребує забезпечення сучасними технічними засобами, відповідними потребам учнів з різними категоріями особливих освітніх потреб, належного рівня безпеки та комфорту для здобувачів освіти з ООП та фахівців центру. Важливою є розробка системи постійного оновлення та підтримки матеріально-технічної бази центру, врахування індивідуальних потреб учнів при закупівлі обладнання та матеріалів. Зауважено на тому, що розробка програм підготовки та підтримки фахівців є важливим аспектом ефективного використання матеріальних ресурсів центру.

Вдосконалення систем оплати праці в умовах переходу до економіки знань

Сергій Газуда — 2024-12-11

У статті розглянуто наукові принципи вдосконалення системи оплати праці на підприємстві в умовах переходу до економіки знань. Визначено теоретико-методичні засади вдосконалення системи оплати праці в умовах інноваційних процесів. Підтверджено багатогранність наукових підходів до сутнісного розуміння поняття заробітної плати, окреслення основ її формування. Досліджено трактування поняття «економіка знань», узагальнено ключові чинники її формування: людський чинник, освітній розвиток, навчання, перекваліфікація та вдосконалення трудового потенціалу, інноваційний та технологічний розвиток, ефективна система управління економічними процесами та їх цифровізація, глобалізація. Запропоновано систему принципів врегулювання оплати праці в умовах переходу до економіки знань: оплати за витратами та результатами, простоти, логічності та доступності форм та систем оплати праці, прозорості та справедливості, гнучкості та адаптивності, підвищення рівня оплати праці на основі зростання ефективності виробництва, випередження зростання продуктивності суспільної праці, врахування впливу ринку праці, матеріальної зацікавленості в підвищенні її ефективності, диференціації заробітної плати залежно від трудового вкладу, державного регулювання оплати праці, колективної винагороди за командну роботу, збалансованості та соціальної відповідальності, різноманітності форм винагороди, врахування глобальних тенденцій, взаємозв'язок з корпоративною культурою. Визначено, що вдосконалення систем оплати праці в умовах переходу до економіки знань є важливим чинником забезпечення ефективного використання людського капіталу та стимулювання інноваційної діяльності. Акцентовано увагу на тому, що система оплати праці повинна враховувати нові підходи, орієнтуючись на гнучкість, мотивацію до постійного навчання та вдосконалення. Важливою умовою є справедливість і прозорість встановлених правил оплати, щоб кожен працівник мав можливість зрозуміти, за що він отримує зарплату. Подальших досліджень потребують визначення оптимальних варіантів забезпечення збалансованості між працею та її оплатою і врахування їх під час нормативного реформування інституту оплати праці.

І знову клич: «Зродились ми великої години»

Володимир Сергійчук — 2024-12-11

Перегорніть ще раз сторінки історії, аби знову переконатися: захищена нашою кров’ю Європа, як і увесь начебто демократичний Захід, продовжують дозувати наші втрати в запеклій борні з найпідступнішим московським агресором. Нічого не змінилося за останні тисячу років, відколи Захід свідомо відгородився від одвічної східної орди українськими хліборобами, котрі взяли на себе місію не тільки годувати світ, а й стали вимушеними захисниками цивілізаційного поступу людства.