Багатовекторна зовнішня політика держав Центральної Азії та Південного Кавказу: кейс Азербайджану та його значення для України

Анотація

У статті досліджено особливості формування та реалізації багатовекторної зовнішньої політики держав Центральної Азії (ЦА) та Південного Кавказу в умовах трансформації пострадянського простору. Особливу увагу приділено Азербайджану як репрезентативному прикладу середньої держави, яка реалізує стратегію зовнішньополітичного балансування між провідними центрами сили.

Метою дослідження є аналіз інституційних і геополітичних засад багатовекторної зовнішньої політики Азербайджану, а також визначення можливостей використання окремих елементів цієї моделі у зовнішньополітичній практиці України. Методологічну основу становлять системний, порівняльний та інституційний підходи, а також елементи теорії міжнародних відносин, зокрема концепції середніх держав і стратегічного балансування.

У статті встановлено, що багатовекторна політика Азербайджану сформувалася як відповідь на складне геополітичне середовище та спрямована на забезпечення стратегічної автономії через диверсифікацію зовнішньополітичних зв’язків. Показано, що її інституційною основою є централізована президентська модель ухвалення рішень, яка забезпечує високий рівень узгодженості зовнішньої політики. Проаналізовано особливості взаємодії Азербайджану з ключовими міжнародними акторами (Росією, Туреччиною, США та Китаєм), що реалізується через поєднання союзницьких, партнерських і прагматичних форматів співпраці.

У результаті порівняльного аналізу з Україною встановлено відмінності у конституційних моделях формування зовнішньої політики та характері їх реалізації. Обґрунтовано, що в умовах повномасштабної агресії Російської Федерації Україна реалізує модель стратегічної одновекторності у безпековій сфері, що обмежує можливості застосування класичної багатовекторності.

Наукова новизна дослідження полягає у комплексному поєднанні інституційного та геополітичного аналізу багатовекторної зовнішньої політики Азербайджану та визначенні її як контекстуально зумовленої стратегії середньої держави, окремі елементи якої можуть бути адаптовані у зовнішній політиці України.