Дискретна лінійність темпорального порядку в концепції адаптивного управління забезпеченням національної безпеки

Автор(и)

  • Дмитро Вітер
  • Ольга Руденко

DOI:

https://doi.org/10.24144/2078-1431.2026.1(36).183-196

Ключові слова:

адаптивне управління, безпекове середовище, модальна та темпоральна логіка, моделювання, мульти-доменнне середовище, національна безпека, спеціальні операції.

Анотація

У статті теоретично обґрунтовано концепт дискретної лінійності темпорального порядку в концепції адаптивного управління національною безпекою. Показано, що необхідність здійснення переходу до підходу, який є одночасно адаптивним та інтегрованим, відображає потребу в кращому способі вирішення перекриваючих структурних та процедурних проблем, що дасть принципову можливість розвинути підхід, який би об’єднував диференційоване та інтегроване адаптивне управління у напрямі інституціоналізації інтеграції в системі управління національною безпекою. Це актуалізує необхідність урахування у процесі управління забезпеченням національної безпеки мультирівневої неієрархічної взаємодії різних акторів глобального середовища безпеки. Концепт дискретної лінійності темпорального порядку демонструє сутність наявних проблем у системі управління національною безпекою, адже зміна пріоритетів у ієрархії факторів детермінації навіть у складних моделях свідчить про потенційну напругу між теоріями управління та реальною практикою, яка досить часто не відповідає теоретичній дискурсивності. Аргументовано, що адаптивні підходи та моделі управління в умовах невизначеності та динамічності змін у середовищі безпеки можуть забезпечити високу реактивну здатність з потенційованим кумулятивним стратегічним ефектом. У багатьох відношеннях системи, які демонструють схильність до централізації, сприймаються як такі, що найбільше відповідають умовам прийняття швидких та гіпотетичних рішень у відповідь на невизначеність або неочікуваність змін, ніж трансформаційні конструкти, що пропонуються плюралістично-партисипативним підходом. В останньому випадку завжди існує ймовірність того, що трансформована система управління національною безпекою виявиться одним з елементів проблемно-орієнтованого середовища безпеки, яке формується тим чи іншим актором, створюючи не тільки проблеми у сфері забезпечення національної безпеки держави, але й являючи собою пряму загрозу безпеці. Для подолання зростаючої складності та невизначеності доцільно визначити структурні особливості багаторівневих та поліцентричних інституційних відносин, що сприяють секторальній інтеграції та можуть забезпечувати системі управління національною безпекою гнучкість та адаптивність.

Посилання

Суворов В. Інтегроване багаторівневе врядування і конвергенція концепцій публічного управління в умовах глобальних викликів. State Formation. 2024. №1 (35). С. 98-109.

Babenko V., Romanenkov Y., Yakymova L., Nakisko A. Development of the model of minimax adaptive management of innovative processes at an enterprise with consideration of risks. Eastern-European Journal of Enterprise Technologies. 2017. Vol. 5. № 4 (89). Р. 49-56. DOI: https://doi.org/10.15587/1729-4061.2017.112076.

Canter L., Atkinson S. Adaptive management with integrated decision making: An emerging tool for cumulative effects management. Impact Assessment and Project Appraisal. 2010. № 28. DOI: https://doi.org/10.3152/146155110X12838715793002

Cohen N. Forgoing New Public Management and Adopting PostNew Public Management Principles: the On going Civil Service Reform in Israel. Public Administration and Development. 2016. Vol. 36. рр. 20-34.

Elliott G., Chase M., Geupel G., Cohen E. Developing and Implementing an Adaptive Conservation Strategy: A Guide for Improving Adaptive Management and Sharing the Learning Among Conservation Practitioners. PRBO Conservation Science, CA. 2004.

Gregory R., Ohlson D., Arvai J. Deconstructing adaptive management: criteria for applications to environmental management. Ecological Applications. 2006. № 16. рр. 2411-2425.

Linnington A. Unconventional warfare in U.S. foreign policy: U.S. support of insurgencies in Afghanistan, Nicaragua, and Iraq from 1979 – 2001 / Abigail T. Linnington. Doctoral dissertation. – Fletcher School of Law and Diplomacy, ProQuest LLC, 2013.

McRaven W. Spec Ops: Case Studies in Special Operations Warfare. Theory and Practice. – New York: Ballantine Books, 1995. 402 р.

Oppermann R. Adaptively Supported Adaptability. International Journal of Human-Computer Studies. 1994. № 40(3). рр. 455-472.

Osborne J. Advancing a Strategic Theory of Special Operations. Small Wars Journal. 2016. – URL: https://smallwarsjournal.com/jrnl/art/advancing-a-strategic-theory-of-special-operations.

Peterson G., Cumming G., Carpenter S. Scenario planning: a tool for conservation in an uncertain world. Conservation Biology. 2003. № 17. рр. 358-366.

Prange C., Hennig A. From Strategic Planning to Strategic Agility Patterns. Journal of Creating Value. 2019. № 5(2). рр. 111-123. DOI: https://doi.org/10.1177/2394964319867778.

Psychological Operations and Political Warfare in Long-Term Strategic Planning / J. Radvani (ed.). – New York: Praeger, 1990. 157 р.

Rhodes R. Policy Network Analysis / M. Moran, M. Rein and R.E. Goodin. The Oxford Handbook of Public Policy. – Oxford: Oxford University Press, 2006. 237 p.

Schroden J. Why Special Operations? A Risk-Based Theory. COP-2020-U-028160-Final. – Arlington, VA: CNA, 2022. – 40 p.

Toke D., Marsh D. Policy networks and The GM crops issue: Assessing the Utility of a dialectical model of policy network. Public Administration. 2003. Vol. 81. № 2. рр. 229-251.

Wright, Von G. Philosophical Logic: Philosophical Papers. – Cornell University Press, 1983. – 192 р.

Опубліковано

2026-05-25