Геополітика України: історія і сучасність

Імідж України в медіапросторі Іспанії (2022 – 2025 рр.): напрями представлення, іміджеві характеристики та проблеми позиціонування

Тетяна Ілюк — 2026-05-25

В статті аналізуються особливості іміджевого представлення України в медіапросторі Королівства Іспанія під час повномасштабної фази війни РФ проти нашої держави (лютий 2022 – початок 2026). Досліджуються бренд-характеристики України, якими її наділяють іспанські ЗМІ, та динаміка представлення. Простежуються особливості позиціонування та ключові наративи, проаналізовано чинники, що вплинули на формування іміджевого позиціонування та з’ясовано проблеми репрезентації України в іспаномовному медіасегменті.

Еволюція політики заходу щодо російської війни проти України (2014-2025)

Ігор Тодоров — 2026-05-25

Статтю присвячено комплексному історико-політичному аналізу еволюції ставлення держав Заходу до російської війни проти України у 2014–2025 роках. Метою дослідження є виявлення закономірностей трансформації політики Заходу крізь призму змін стратегічного сприйняття Росії, рівня трансатлантичної консолідації та типів політики стримування.

Методологічну основу становить поєднання історико-генетичного, порівняльного та системного підходів, а також операціоналізація ключових змінних (стратегічне сприйняття, трансатлантична єдність, тип політики, характер підтримки України). Дослідження базується на аналізі офіційних стратегічних документів, політичного дискурсу та практичних інструментів західної політики.

У результаті встановлено, що еволюція політики Заходу має нелінійний характер і визначається зміною стратегічного сприйняття Росії – від партнера до системного противника. Виокремлено три етапи: обмеженого реагування (2014–2016 рр.), стратегічної інерції (2017–2021 рр.) та системного стримування (2022–2025 рр.). Доведено, що рівень трансатлантичної консолідації безпосередньо впливає на характер і масштаби підтримки України, тоді як її фрагментація призводить до переорієнтації на дипломатичні інструменти. Встановлено, що російсько-українська війна стала ключовим чинником трансформації європейської безпекової архітектури та зміни ролі України як елемента системи стримування.

Наукова новизна полягає у застосуванні інтегрованої аналітичної моделі, що поєднує стратегічне сприйняття, союзницьку консолідацію та тип політики для пояснення еволюції ставлення Заходу у повному хронологічному діапазоні війни. Отримані результати дозволяють поглибити розуміння трансформації міжнародної безпеки в умовах великої війни та мають значення для прогнозування подальшої політики Заходу.

Геополітичне становище Кореї (Північної та Південної) з огляду на стратегію національної безпеки США (2017–2026)

Павло Гай-Нижник — 2026-05-25

Відносини між КНДР та США були і залишаються напруженими, причому обидві сторони розглядають дії одна одної як загрозу власній національній безпеці. США фокусуються на стримуванні ядерної програми Пхеньяна, тоді як КНДР продовжує нарощувати свій арсенал. При цьому США підтверджують свої зобов'язання щодо захисту Південної Кореї та Японії, включаючи використання «розширеного стримування» (ядерної парасольки). Зокрема, у січні 2026 р. Пентагон зазначив, що продовжуватиме відігравати роль у стримуванні північнокорейської загрози, хоча й з певним коригуванням формату участі. Своєю чергою Пхеньян продовжує демонструвати силу, випробовуючи балістичні ракети й тестуючи електромагнітну зброю («вуглецеві бомби»), що здатні виводити з ладу енергомережі. США, зі свого боку, регулярно запроваджують нові санкції проти осіб та організацій, пов’язаних з незаконними закупівлями КНДР та постачанням зброї до Росії. Пхеньян же різко критикує ці дії та військову співпрацю США з Сеулом, погрожуючи «наступальними діями» у відповідь на присутність американських авіаносців у регіоні. Натомість США, Японія та Південна Корея зміцнюють альянс, проводячи спільні навчання та координуючи дії для запобігання дестабілізації в регіоні.

Стратегічно Сполучені Штати та Республіка Корея прагнуть повної, перевіреної та незворотної денуклеаризації Корейського півострова, а КНДР, натомість, розглядає свою ядерну зброю як єдину гарантію виживання режиму від «ворожої політики» США. У цьому контексті політика і стратегія США як щодо Південної, так і щодо Північної Кореї виходить далеко за межі вузлового трикутника Вашингтон – Пхеньян – Сеул, а глибинно геополітично й геоекономічно вплетена у більш ширше коло, що охоплює не лише інтереси Москви, Пекіна і Токіо, а й питання безпекового комплексу усієї Південно-Східної Азії, Індо-Тихоокеанського регіону та сталості світового порядку, надто в часи його трансформації й кардинальних змін глобального обширу.

Багатовекторна зовнішня політика держав Центральної Азії та Південного Кавказу: кейс Азербайджану та його значення для України

Євгеній Бевзюк — 2026-05-25

У статті досліджено особливості формування та реалізації багатовекторної зовнішньої політики держав Центральної Азії (ЦА) та Південного Кавказу в умовах трансформації пострадянського простору. Особливу увагу приділено Азербайджану як репрезентативному прикладу середньої держави, яка реалізує стратегію зовнішньополітичного балансування між провідними центрами сили.

Метою дослідження є аналіз інституційних і геополітичних засад багатовекторної зовнішньої політики Азербайджану, а також визначення можливостей використання окремих елементів цієї моделі у зовнішньополітичній практиці України. Методологічну основу становлять системний, порівняльний та інституційний підходи, а також елементи теорії міжнародних відносин, зокрема концепції середніх держав і стратегічного балансування.

У статті встановлено, що багатовекторна політика Азербайджану сформувалася як відповідь на складне геополітичне середовище та спрямована на забезпечення стратегічної автономії через диверсифікацію зовнішньополітичних зв’язків. Показано, що її інституційною основою є централізована президентська модель ухвалення рішень, яка забезпечує високий рівень узгодженості зовнішньої політики. Проаналізовано особливості взаємодії Азербайджану з ключовими міжнародними акторами (Росією, Туреччиною, США та Китаєм), що реалізується через поєднання союзницьких, партнерських і прагматичних форматів співпраці.

У результаті порівняльного аналізу з Україною встановлено відмінності у конституційних моделях формування зовнішньої політики та характері їх реалізації. Обґрунтовано, що в умовах повномасштабної агресії Російської Федерації Україна реалізує модель стратегічної одновекторності у безпековій сфері, що обмежує можливості застосування класичної багатовекторності.

Наукова новизна дослідження полягає у комплексному поєднанні інституційного та геополітичного аналізу багатовекторної зовнішньої політики Азербайджану та визначенні її як контекстуально зумовленої стратегії середньої держави, окремі елементи якої можуть бути адаптовані у зовнішній політиці України.

Проблеми реалізації міграційно-демографічної політики України: актуальні аспекти

Іван Артьомов — 2026-05-25

В статті окреслені актуальні аспекти проблеми реалізації міграційно-демографічної політики України.

Міграційний рух в Україні характеризується значним перевищенням чисельності вибулого населення над кількістю прибулого протягом дуже тривалого періоду.

Збройна агресія викликала вимушену міграцію у безпрецедентному з часів Другої світової війни масштабі: українці, що проживали на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих територіях, стали масово переміщуватися не лише до відносно безпечних регіонів України, а і до інших країн.

Ситуація ускладнюється тим, що частина українських сімей після припинення або скасування воєнного стану та обмежень на виїзд може воз’єднатися за межами України: жінки, які матимуть прийнятну роботу і житло, мотивуватимуть своїх чоловіків до переїзду. Водночас імовірне збільшення кількості розлучень зменшуватиме шанси на повернення жінок.

Українсько-російські відносини у 1917–1922 роках: методологічні підходи у новому російському підручнику (публікується англійською мовою)

Василь Яблонський — 2026-05-25

У статті проаналізовано висвітлення українсько-російських відносин у 1917-1922 рр. у новому російському підручнику з історії для старших класів за авторством В. Мединського та А. Торкунова. Дослідження зосереджено на тому, як «українське питання» конструюється в російському освітньому наративі для обґрунтування сучасних політичних стратегій РФ. Виявлено численні факти викривлення історичної дійсності, спрямовані на дискредитацію національно-визвольних змагань та заперечення суб’єктності України. Автори доводять, що підручник є не просто навчальним посібником, а інструментом реабілітації російського імперіалізму, спрямованим на ліквідацію історичної та політичної ідентичності Українського народу. Формуючи негативне сприйняття української незалежності у свідомості молодого покоління, російська держава створює ідеологічний фундамент для легітимізації своєї нинішньої експансіоністської політики.

Багатовекторна зовнішня політика Казахстану як стратегія балансування середньої держави: досвід для України

Іван Циганок — 2026-05-25

У статті досліджено структурні чинники формування багатовекторної зовнішньої політики Республіки Казахстан як стратегії балансування середньої держави у сучасній міжнародній системі. Проаналізовано вплив геополітичних, геоекономічних, інституційних, демографічних і безпекових передумов на становлення зовнішньополітичного курсу держави після розпаду СРСР. Показано, що географічне положення Казахстану між Росією та Китаєм, значний ресурсний потенціал, залежність від транзитної інфраструктури, етнодемографічні особливості населення та військово-стратегічна спадщина СРСР стали ключовими чинниками формування багатовекторної дипломатії.

У теоретичному вимірі багатовекторність інтерпретується як стратегія зовнішньополітичного балансування між різними центрами сили, що відповідає концепціям балансування, хеджування та «м’якого балансування» у сучасній теорії міжнародних відносин. Узагальнення казахстанського досвіду дозволило визначити основні групи структурних чинників багатовекторної політики та сформулювати висновки щодо можливостей використання окремих елементів цієї моделі у формуванні зовнішньополітичної стратегії України.

Стратегічна допомога в умовах війни як багатовимірний інструмент міжнародної підтримки

Ілля Миронов — 2026-05-25

У статті проаналізовано еволюцію політики Європейського Союзу (ЄС) щодо держав Центральної Азії (ЦА) у постбіполярний період. Визначено основні етапи формування взаємодії між ЄС і країнами регіону – від встановлення дипломатичних відносин і реалізації програм технічної допомоги до формування комплексної стратегічної політики. Досліджено інституційні механізми співпраці, зокрема програми TACIS, TRACECA, INOGATE, BOMCA та CADAP, а також їхній вплив на економічні, політичні та безпекові процеси в регіоні.

Особливу увагу приділено аналізу обмежень ефективності політики ЄС, зумовлених її нормативно-інституційним характером та недостатнім рівнем геоекономічних і безпекових інструментів. Показано, що в умовах посилення геоекономічної конкуренції ЄС поступається іншим зовнішнім акторам, насамперед Китаю у сфері інфраструктурних інвестицій та Росії у військово-політичному вимірі.

На основі проведеного дослідження сформульовано ключові аналітичні висновки щодо значення досвіду Центральної Азії для України. Обґрунтовано необхідність поєднання європейської інтеграції з розвитком економічних, інфраструктурних і безпекових інструментів, диверсифікації міжнародних партнерств, посилення антикорупційної політики та активної участі у регіональних форматах співпраці. Підкреслено, що в умовах війни реалізація геоекономічного потенціалу України є обмеженою, що створює ризики втрати транзитної ролі в новій архітектурі міжнародних транспортних коридорів.

Проблеми адаптації ветеранів війни до післявоєнного життя в контексті геополітичної стабільності України

Кристина Ловас — 2026-05-25

У статті досліджено проблеми адаптації ветеранів війни до цивільного життя та їх вплив на геополітичну стабільність України. Повномасштабне російське вторгнення призвело до значного збільшення кількості ветеранів, які стикаються зі складними викликами в соціальній, психологічній та професійній реінтеграції. У результаті успішна адаптація перетворюється на стратегічний чинник національної безпеки, оскільки від її рівня залежить збереження людського капіталу, соціальної згуртованості, обороноздатності та загальної стійкості держави в умовах повоєнного відновлення й європейської інтеграції.

Забезпечення економічної безпеки молоді як основа національної стійкості в умовах воєнного стану

Аліна Мирошниченко — 2026-05-25

У даній статті авторами досліджено економічну безпеку молоді як ключовий чинник національної стійкості України в умовах повномасштабної війни з 2022 року. Авторами доведено, що молодь є основним носієм людського капіталу, який необхідний для повоєнного відновлення. Визначено, що повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України загострило проблеми, які існували й раніше, а саме: масову міграцію, мобілізацію та скорочення робочої сили, що призвело до зростання безробіття, падіння доходів і зменшення підприємництва серед молоді.

Авторами проаналізовано вітчизняні та міжнародні джерела в яких проводилися дослідження з питань економічної безпеки молоді, виявлено, що незважаючи на значний обсяг досліджень, бракує комплексного погляду на економічну безпеку молоді саме як основу національної стійкості.

Сформульовано визначення категорії: економічна безпека молоді – стан захищеності її економічних інтересів, прав і можливостей від негативних впливів, що обмежують реалізацію потенціалу та самостійність. На відміну від макрорівневої економічної безпеки держави, вона має мікро- та мезорівневий характер.

На основі проведеного дослідження авторами доведено, що забезпечення економічної безпеки молоді є інвестицією в довгострокову стійкість. Запропоновано інтеграцію молодіжних програм (гранти, перекваліфікація, цифровізація зайнятості) у національну стратегію. Подальші дослідження мають оцінити ефективність програм 2025–2030 рр. та механізми повернення молоді.

Політика Європейського Союзу в Центральній Азії: еволюція стратегій у контексті геоекономічної конкуренції та її значення для України

Євгеній Бевзюк — 2026-05-25

Дискретна лінійність темпорального порядку в концепції адаптивного управління забезпеченням національної безпеки

Дмитро Вітер — 2026-05-25

У статті теоретично обґрунтовано концепт дискретної лінійності темпорального порядку в концепції адаптивного управління національною безпекою. Показано, що необхідність здійснення переходу до підходу, який є одночасно адаптивним та інтегрованим, відображає потребу в кращому способі вирішення перекриваючих структурних та процедурних проблем, що дасть принципову можливість розвинути підхід, який би об’єднував диференційоване та інтегроване адаптивне управління у напрямі інституціоналізації інтеграції в системі управління національною безпекою. Це актуалізує необхідність урахування у процесі управління забезпеченням національної безпеки мультирівневої неієрархічної взаємодії різних акторів глобального середовища безпеки. Концепт дискретної лінійності темпорального порядку демонструє сутність наявних проблем у системі управління національною безпекою, адже зміна пріоритетів у ієрархії факторів детермінації навіть у складних моделях свідчить про потенційну напругу між теоріями управління та реальною практикою, яка досить часто не відповідає теоретичній дискурсивності. Аргументовано, що адаптивні підходи та моделі управління в умовах невизначеності та динамічності змін у середовищі безпеки можуть забезпечити високу реактивну здатність з потенційованим кумулятивним стратегічним ефектом. У багатьох відношеннях системи, які демонструють схильність до централізації, сприймаються як такі, що найбільше відповідають умовам прийняття швидких та гіпотетичних рішень у відповідь на невизначеність або неочікуваність змін, ніж трансформаційні конструкти, що пропонуються плюралістично-партисипативним підходом. В останньому випадку завжди існує ймовірність того, що трансформована система управління національною безпекою виявиться одним з елементів проблемно-орієнтованого середовища безпеки, яке формується тим чи іншим актором, створюючи не тільки проблеми у сфері забезпечення національної безпеки держави, але й являючи собою пряму загрозу безпеці. Для подолання зростаючої складності та невизначеності доцільно визначити структурні особливості багаторівневих та поліцентричних інституційних відносин, що сприяють секторальній інтеграції та можуть забезпечувати системі управління національною безпекою гнучкість та адаптивність.

Аналіз рівня цифрової трансформації регіонів України

Олександра Маслій — 2026-05-25

Стаття присвячена аналізу рівня цифрової трансформації регіонів України за даними Індексу цифрової трансформації регіонів (ІЦТР) за 2025 рік, що розраховується Міністерством цифрової трансформації України. Проведено порівняльний аналіз регіонів-лідерів за п'ятьма напрямами оцінювання: цифрові навички, цифровізація публічних послуг, цифрова інфраструктура, цифровізація територіальних громад та цифрова економіка. Визначено структурні диспропорції цифрового розвитку між регіонами. Сформульовано рекомендації щодо пріоритетних напрямів цифрової політики на регіональному рівні в контексті євроінтеграції.

Роль регіонального брендингу у формуванні позитивного геополітичного іміджу України в ЄС

Ірина Левченко — 2026-05-25

У статті досліджено роль регіонального брендингу як стратегічного інструменту формування позитивного іміджу територій в умовах післявоєнної трансформації України та на її шляху до євроінтеграції. Особливу увагу приділено аналізу можливостей використання брендингових підходів для підвищення привабливості регіонів, зокрема Полтавської області, як історичного осередку, що виступає репрезентативним прикладом поєднання культурно-історичного потенціалу, природних ресурсів і сучасних інструментів територіального розвитку. У роботі обґрунтовано, що в умовах посилення глобальної конкуренції за ресурси, інвестиції та людський капітал саме регіони стають ключовими суб’єктами формування міжнародного іміджу держави, а ефективний регіональний брендинг виступає важливим чинником їхньої конкурентоспроможності.

Окремий акцент зроблено на ролі культурно-історичної спадщини у формуванні регіонального бренду, зокрема у напрямку розвитку туризму. Доведено, що використання культурних ресурсів як елементів брендингу сприяє підвищенню впізнаваності регіону та формуванню його унікального образу. У цьому контексті в роботі представлено туристичний маршрут «Іван Котляревський і літературна Полтава» (робоча назва), який є прикладом інтеграції культурної спадщини у сучасні туристичні практики. Маршрут охоплює ключові об’єкти, пов’язані з постаттю видатного українського письменника, та демонструє еволюцію літературної пам’яті від XIX століття до сьогодення.

Запропонований маршрут розглядається як інструмент формування цілісного культурного наративу, що поєднує історичні локації з сучасними культурними просторами. Такий підхід дозволяє не лише зберігати та популяризувати національну культурну спадщину, а й адаптувати її до потреб сучасного туриста, створюючи нові формати взаємодії з культурним контекстом. У статті систематизовано основні елементи маршруту, їх характеристику та значення для формування туристичного продукту.

У роботі також підкреслено, що ефективний регіональний брендинг має розглядатися як складова загальнонаціональної політики позиціонування України у європейському інформаційному та економічному просторі. Взаємодія між локальними та національними брендами створює синергетичний ефект, який посилює загальний імідж країни та сприяє її інтеграції до Європейського Союзу. Доведено, що саме через успішні регіональні кейси формується довіра до держави, її інституцій та економічного потенціалу.