Українсько-німецькі відносини у контексті європейської та євроатлантичної інтеграції України
DOI:
https://doi.org/10.24144/2078-1431.2021.1(26).82-93Анотація
Розпад Радянського Союзу та поява на міжнародній арені нових незалежних країн зумовили необхідність концептуальних змін у зовнішньополітичній стратегії ФРН щодо Центрально-Східної Європи загалом і України зокрема. У статті проаналізовано еволюцію українсько-німецьких відносин під час канцлерства Ангели Меркель, коли двостороння взаємодія була особливо динамічною. На початку свого урядування Україна розглядалась Ангелою Меркель винятково у контексті взаємодії з Російською Федерацією, яка була для Німеччини основним економічним партнером. Водночас повноправне членство України у Європейському Союзі розглядалось німецьким керівництвом як передчасний крок. Російська анексія Кримського півострова у 2014 році та агресія на Сході України поклали початок розвіюванню німецьких ілюзій щодо взаємодії з РФ. Підтримка сепаратистів на Донбасі значно погіршила німецько-російські відносини та водночас трансформувала співпрацю ФРН з Україною.
З початку російсько-українського конфлікту канцлерка Ангела Меркель зайняла принципову позицію щодо агресії РФ, прагнучи вирішити конфлікт на Сході України, відновити стабільність у регіоні та сприяти українським євроінтеграційним прагненням. Українська криза відіграла основну роль у посиленні міжнародного значення ФРН, зокрема зробила її лідером на європейській політичній арені, перетворивши на «середню силу», яка послідовно захищає Україну.
Ключові слова: німецько-українська взаємодія, європейські структури, анексія Криму, російська агресія на Сході України, європейські та євроатлантичні прагнення.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).