Українсько-німецькі відносини у контексті європейської та євроатлантичної інтеграції України

Анотація

Розпад Радянського Союзу та поява на міжнародній арені нових незалежних країн зумовили необхідність концептуальних змін у зовнішньополітичній стратегії ФРН щодо Центрально-Східної Європи загалом і України зокрема. У статті проаналізовано еволюцію українсько-німецьких відносин під час канцлерства Ангели Меркель, коли двостороння взаємодія була особливо динамічною. На початку свого урядування Україна розглядалась Ангелою Меркель винятково у контексті взаємодії з Російською Федерацією, яка була для Німеччини основним економічним партнером. Водночас повноправне членство України у Європейському Союзі розглядалось німецьким керівництвом як передчасний крок. Російська анексія Кримського півострова у 2014 році та агресія на Сході України поклали початок розвіюванню німецьких ілюзій щодо взаємодії з РФ. Підтримка сепаратистів на Донбасі значно погіршила німецько-російські відносини та водночас трансформувала співпрацю ФРН з Україною.
З початку російсько-українського конфлікту канцлерка Ангела Меркель зайняла принципову позицію щодо агресії РФ, прагнучи вирішити конфлікт на Сході України, відновити стабільність у регіоні та сприяти українським євроінтеграційним прагненням. Українська криза відіграла основну роль у посиленні міжнародного значення ФРН, зокрема зробила її лідером на європейській політичній арені, перетворивши на «середню силу», яка послідовно захищає Україну.
Ключові слова: німецько-українська взаємодія, європейські структури, анексія Криму, російська агресія на Сході України, європейські та євроатлантичні прагнення.