ФОРМУВАННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ КЛАСИЧНИХ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ІДЕЙ XX СТОЛІТТЯ
Анотація
У статті розглядаються ключові геополітичні ідеї XX століття. Зазначається, що класиками геополітики вважаються шведський дослідник Р. Челлен,
американський історик А. Мехен, британські дослідники сер Г. Макіндер та сер Дж. Фейргрів, американський дослідник Н. Спайкмен, німецький дослідник К. Хаусхофер та ін. Зокрема наголошено, що Р. Челлен здійснив спробу проаналізувати вплив географічних чинників на особливості функціонування держави. Аналізуються ключові закони геополітики, зокрема закон фундаментального дуалізму таласократії і теллурократії, закон синтезу суші та моря. Так, головна ідея А. Мехена полягала в тому, що морська потужність держави (таласократія ) значною мірою визначає історичні долі країн і народів. К. Хаусхофер навпаки зазначав, що теллурократичні (сухопутні) держави будуть правити
світом. Г. Макіндер увів у геополітику ключовий термін – Хартленд, або серединна земля як осьова область історії. Підкреслюється, що після Другої світової війни сформувалася біполярна модель світу, відтак більшість геополітиків у своїх теоріях відображали цю геополітичну реальність. Так, на думку дослідника А. Северскі, світ було поділено на два величезних кола економічної та військової могутності, сконцентрованих відповідно на індустріальних центрах США і Радянського Союзу. П. Галлуа важливими параметрами геополітичного виміру сучасного світу, крім географічних характеристик держав, вважав появу і поширення ракетно-ядерної зброї. Саме остання урівнює держави, які нею володіють, незалежно від їх географічного положення, розмірів, віддаленості одна від одної і т.д., оскільки є руйнівною для всіх.
Ключові слова: геополітика, міжнародні відносини, Хартленд, таласократія, теллурократія, політичний реалізм, ідеалізм.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).