Еволюція відносин України і Німеччини внаслідок повномасштабного вторгнення Росії
DOI:
https://doi.org/10.24144/2078-1431.2022.2(29).77-86Анотація
Після повномасштабного вторгнення Росії нові безпекові виклики актуалізувалися не лише для України, а й для європейських держав. Німеччина як «локомотив» ЄС і головна виразниця його інтересів, одна з провідних демократій Заходу, яка займає перше місце у Європі за обсягом ВВП, має важливий голос у вирішенні міжнародних питань європейського порядку денного і залишається вагомим стратегічним партнером для України на шляху євроінтеграції, хоча не завжди дії німецького керівництва у період повномасштабної війни сприймаються українською державою з розумінням. Російська анексія Криму у 2014 році та агресія на Сході України поклали початок розвіюванню європейських ілюзій щодо взаємодії з РФ, а підтримка сепаратистів на Донбасі значно погіршила німецько-російські відносини та водночас трансформувала співпрацю ЄС з Україною. Повномасштабна війна, на перший погляд, мала б бути вагомою причиною розірвати відносини з Російською Федерацією повністю, але для деяких держав
Європи, і Німеччини зокрема, не все так однозначно. Для України Німеччина залишається одним із ключових акторів у системі міжнародних відносин, від позиції якого залежить наша подальша європейська та євроатлантична інтеграція. У статті проаналізовано еволюцію українсько-німецьких відносин під час повномасштабного вторгнення Росії. Висвітлено, як змінювалася позиція ФРН стосовно постачання зброї, та що спричинило трансформацію погляду на Північний потік-2, який не судилося запустити. Також з’ясовано, якою є актуальна позиція Німеччини щодо отримання Україною статусу кандидата на вступ до ЄС, і чи змінилась думка ФРН щодо необхідності здобуття Україною членства в НАТО.
Ключові слова: повномасштабне вторгнення, європейська та євроатлантична інтеграція, постачання зброї, німецько-українська взаємодія.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
