Міжетнічна ксенофобія і практики протидії: на прикладі країн Євросоюзу
DOI:
https://doi.org/10.24144/2078-1431.2021.2(27).36-44Анотація
Процес глобалізації, утворення конфліктів, посилення міграції та зростання кількості біженців сприяє залученню до міжкультурної комунікації величезних мас людей, що належать до різних географічних і культурних ареалів, соціальних, національних і конфесійних груп. Досвід останніх десятиліть продемонстрував неспроможність багатьох етнонаціональних концепцій, що грунтуються на неминучості стирання етнічних відмінностей і зниженні міжнаціональної напруженості під впливом глобалізації, індустріалізації й урбанізації. Навпаки, збільшення можливостей вільного волевиявлення народів і демократизація суспільства лише загострюють етнічну самосвідомість. Інтеграційним та асиміляційним процесам, тісно пов’язаним з глобалізацією, протистоїть дезінтеграційна сила етнічної і конфесійної нетерпимості, яка в умовах міграційних криз 2015-2016 і 2021 років та глобальної пандемії ще гостріше проявилася. Тому формування позитивних реалій сучасного демократичного суспільства можливе тільки на основі досягнення толерантних стосунків, передусім у посттоталітарних країнах. Для глибшого розуміння явища міжетнічної ксенофобії, причин і умов його проявів, вивчення досвіду профілактики цього глобального «захворювання» на планеті у статті здійснено аналіз цієї проблеми у 15 країнах і трьох великих регіонах, окреслено кращі практики запобігання поширенню міжетнічної ксенофобії в країнах Євросоюзу, Україні та Російській Федерації.
Ключові слова: ксенофобія, Євросоюз, Україна, Росія, конфлікти.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
